Cycling.com.ua - Горный велосипед в Донецке

 После того, как я нашел этот сайт, был слегка обескуражен и заинтригован. Ребята из Хмельницкого играют достаточно неплохую, я бы даже сказал, душевную музыку. Но больше всего меня поразила их муза. Судя по названию группы достаточно несложно понять что их вдохновляет, но буду себя неуважать, если не выложу ссылку на их сайт и историю становления такой группы здесь - в нашем тесном кругу.

Хтось каже, що це рок, хтось - “депешмод”, попс, електронік, просто сумна музика… Ми ж особливо ніколи не переймались тим, хто з них правий, бо, чесно кажучи, це питання для нас не надто важливе. Ми не проти, коли нас називають рок-гуртом і не ображаємось, коли порівнюють з поп-ідолами минулих років. Просто роблячи музику, ми керуємось виключно внутрішнім відчуттям того, якого вигляду вона має набути і не намагаємось досягти наявності класичних ознак певного жанру. А лише потім з цікавістю спостерігаємо, що ж з того вийшло… А виходить найчастіше така-собі сполука нью-вейву, психоделіку, харду, електроніку…

Нажаль, існує стереотип мислення, що рок - це гітари з потужним “перегрузом”. Але ми іншої думки. Тому для нас рок - це більше Джон Лі Хукер, ніж Расмус, Стінг - ніж Грін Дей, Флітвуд Мек - ніж Токіо Хотел, і навіть, якщо хочете, Джо Дассен - ніж Арія і т.д. Врешті, не забуваймо, що коріння рок-музики пов’язане з акустичною гітарою.

Та досить критичних роздумів на цю тему. Врешті, це справа музичних критиків, ми ж збирались описати власне історію “Вело”.
Одна із статтей з біографії U2 розпочинається запитанням: “З чим у Вас асоціюється Ірландія?”. Не будемо вдаватись до зухвальства використати це ж запитання (замінивши лише Ірландію на Україну) у нашій статті, та проте, хочемо хоча б сказати про нашу наївну мрію: змогти коли-небуть це зробити. Наразі розпочинаємо інакше.

1998 рік. Спекотне літо. На одній із автобусних зупинок у місті Хмельницькому стоїть стовп. На стовпі висить оголошення. Його намагається прочитати Юра Решетніков. Коли нарешті це у нього вийшло, він, зірвавши паперовий клаптик з номером телефону, зафіксував хвилюючий текст у памяті: “Молода рок-група шукає гітариста з власним електроінструментом”. Це був початок…У Вови ж Муляра цей “початок” почався на кілька днів раніше, коли він, написавши це оголошення, вночі приклеїв його на стовп. Насправді ніякої рок-групи ще не існувало, тож наші герої кілька місяців удвох репетирували на квартирі у Вовчика (Юра - гітара, Вовка - барабани). Називали вони себе “Вівт’о’Rock” (другий день тижня).
Тоді ще ми не здогадувались, що так і залишимось аж до цього часу удвох незмінним кістяком змінних складів багатьох зниклих, зробивши свою справу - збагачення їх учасників сценічним досвідом, гуртів: “Буденне життя”, “Вхід через вихід”, “The Brown Jacket’s Band”, “П’ятий корпус”, “The Хлопці”. Окремо хочемо згадати незабутній, хоча й короткий, час у складі самобутнього і надзвичайно, на нашу думку, оригінального гурту “Блазні”. В якості запрошених музикантів “відбомбили” з ними потрясний десятиденний концертний тур Німеччиною (фест Grenzfall 2000). Тут хочеться згадати головного “блазня” - Юру Гуцуляка і подякувати йому за все, бо, здається, ми цього ніколи ще не робили. Також прикольно працювалось з Льошою Йогіним у тоді ще хмельницькому гурті “Небо прямо” - безперечно, одному із найяскравіших у нашому місті (а тепер - у Києві).

І ось, наприкінці 2005-го року останній перед “Вело” наш гурт “The Хлопці” перестав існувати. Сталось це незабаром після виступу на львівській “Рокотеці”, та одразу ж по вкрай невдалому, за нашою самокритичною оцінкою, концерті в Хмельницькому національному університеті, який свідчив про назріваючу творчу кризу в групі. І ми авторитарно вирішили розпустити банду та в черговий раз розпочати роботу удвох.
Отож, “Hello, Velo!”

У цій, здавалобся, безнадійній ситуації, коли немає вокаліста, басиста та клавішника, відбувся переломний момент у нашій творчості. Можливо від непримирення з думкою про потребу пошуку чергового вокаліста, а можливо через те, що так просто мало статись, Вовчик заспівав сам, хоча раніше ніколи цього не робив. У порівнянні з цим наступний крок - оволодіння клавішними - був значно легший.

Той час, грудень 2005-го, фактично є початком “Вело”, хоча тоді ми ще називали себе інакше, просто і лаконічно: “Муляр і Решетніков”. Зосередились виключно на студійній роботі, потужно експериментуючи зі звуком у пошуках отого самобуднього, оригінального та неповторного І як результат цього - наш альбом-первісток, який Ви знайдете на сторінці “музика“. За своєю суттю, як ідея, він повністю відповідає нашому розумінню музики, відображає настрої, почуття і бажання, що керували нами у дворічний (з перервами) період роботи над ним. Принципово партії всіх інструментів виконані наживо нашими руками, без застосування жодних лупів чи семплів, хоча визнаємо, що в результаті не всі з них звучать по-живому (і ми не вважаємо це недоліком, більше того - в окремих композиціях свідомо намагались надати звучанню інструментів синтетичності).

Ви запитаєте: а при чому ж тут вело? Відповідь, що ми любимо велосипеди, буде занадто передбачуваною. Хай так, але іншої, наразі, не маємо. Гоночні шосейники - ось наша слабкість. Багатоденні велоподорожі, часто в екстремальних умовах, у полоні майже дикої природи чи в незнайомих багатотисячних містах, напівголодними та виснаженими фізично, змокнувши під дощем та за мить просохши під сонцем та зустрічним вітром - це не просто круто. У цьому знаходиш розуміння справжнього у житті, те, чого не вичитаєш із книг, відчуття, які рідко приходять на м’який диван у теплому домі. І хоча бути найталановитішими музикантами серед велосипедистів та найшвидшими велосипедистами серед музикантів - це не зовсім те, чого ми прагнемо, та ми просто щасливі від того, що у нашому житті присутнє таке поєднання: музика і велосипеди. Веломузика.

http://www.velomusic.org.ua/